Чи може дизайн бути голосом у політичному світі? Чи здатний він розповісти історії, які не зможуть мовчати? Цьогорічний фестиваль дизайну Designblok у Празі довів, що навіть звичайна ваза чи скульптура можуть стати символом боротьби, протесту та надії.
Скульптура Маші Реви «Я сад, за яким ти вже не дбаєш» стала серцем виставки. Її продовження – великоформатна ваза, створена спеціально для Art House, розповідає про Україну як покинутий, спустошений, але квітучий сад. Тонкі, крихкі стебла, що проростають крізь її отвори, – це не лише символ життя, а й незламної сили, яка не піддається війні.
Іншу сильну роботу представила Вікторія Якуша, яка через свою вазу підняла тему крадіжки культурної ідентичності. Її колекція ваз TIARA, натхнена гунською діадемою, викраденою російськими окупантами, стала емоційним нагадуванням про те, що напад – це не лише ракети, це і спроба знищити культуру, пам’ять, душу нації.
Дизайн – це не лише про форми чи естетику. Це голос. Голос, який говорить про біль, мужність і незламність. Голос, що крізь естетику змушує серця битися частіше, а розум – задуматися глибше.